Я сподіваюся, що протягом цих занять зможу дати вам стислий огляд науки Кабала. Курс стислий, аналогів йому практично немає. Наш курс розрахований на те, щоб, отримавши мінімальні знання, потім рухатися далі самому. Ну, а якщо хто-небудь бажатиме продовжити свої духовні осягнення і практично увійти в духовний світ, він продовжить свої заняття вже у нашій основній групі. Я коротко і якомога стисло пояснюватиму процес, що відбувається в духовних світах. Бажано записувати, робити креслення, таких креслень ніде немає.

Все, що нам відомо про вищий світ, ми дізнаємося від людей, які особисто відчули духовний світ і описали його будову та структуру у своїх книгах, а також дали методи осягнення духовного світу, перебуваючи ще в цьому світі, тобто у двох світах. Завдяки їхній методиці ми з вами, живучи у цьому світі, можемо так само, як вони, вийти в духовний світ. При цьому ми досягаємо повного знання, повного відчуття досконалості, розуміння творіння, самопізнання.

Наш курс базується на трьох джерелах: книзі "Зоар" рабі Шимона, написаній у 4 столітті нашої ери, книгах Арі, кабаліста, що жив у Цфаті в 16 столітті, творах рава Йегуди Ашлага (Бааль Сулама), котрий жив у середині двадцятого віку. У цих трьох кабалістів була спільна душа, яка почергово переселялася з одного тіла в інше, щоб дати кожного разу нову методику оволодіння вищим світом, полегшити вивчання Кабали наступному поколінню.

Звісно, найбільшого, найвеличнішого осягнення ця душа досягнула, втілившись останнього разу в житті рабі Йегуди Ашлага, Бааль Сулама. Цього разу душа, котра спустилася в наш світ, досягла таких пізнань, що нею була повністю пояснена будова духовних світів, починаючи від найвищого їхнього стану, від зародження найпершого творіння і до остаточного виправлення світобудови.

Рабі Йегуда Ашлаг пояснює, що «із Творця вийшло світло» – так називається бажання створити і насолодити творіння. Ця стадія називається нульовою (шореш), або кетер.

Далі, виходячи від Творця, це світло створює свого роду ємкість (клі), котра абсолютно рівна йому за своїм бажанням пізнати насолоду, і насолоджує її (ємкість). Ця стадія називається першою (алеф), або хохма.

Властивість світла – віддавати, (приносити насолоду), властивість ємкості (клі) – отримувати, насолоджуватись. Та коли світло входить у ємкість (клі), то починає передавати йому свої властивості, і ємкість (клі) бажає віддавати натомість попереднього бажання отримувати. Стадія, коли ємкість (клі) бажає бути подібною світлу – віддавати, відмовляється від отримування, адже віддавати їй нічого, називається другою стадією (бет), або біна.

Спустошена ємкість (клі) далі починає відчувати, що метою світла було створити і насолодити її. А насолодитись ємкість може тільки коли отримує якусь долю світла. Тому виникає наступна ситуація – бажання отримати, скажімо, 10% світла, насолоди, але отримати заради Творця, а в іншому залишитись такою, що не отримує. Така, змішана, стадія називається третьою (гімел), або зеїр анпін (маленьке лице).

Перебуваючи у такому стані, що складається з двох протилежних, ємкість – бажання виявляє, що природніше отримувати, ніж віддавати, (тобто не отримувати). І в ньому знову відроджується його первісна властивість отримувати і насолоджуватись. Світло хасадім, заповнюючи лише 10% об'єму клі, не може передати йому свої властивості віддачі, тому початкова властивість отримувати переважає над зовнішніми змінами споконвічного бажання насолоджуватись.

Внаслідок цього ємкість (клі) вирішує, що потрібно наповнитися насолодою на всі 100% – отримати все світло. Ця стадія називається четвертою (далет), або малхут.

Така, повністю наповнена світлом, ємкість називається справжнім, істинним творінням, тому що її бажання походять від неї самої, на відміну від ємкості в стадії алеф, котра не мала своїх бажань і була наповнена світлом за бажанням самого світла, Творця.

Тільки у четвертій стадії відбувається істинний вибір самого творіння отримати світло, те, що виходить із самого Творця. Це перше бажання виникає зсередини самого творіння – одержувати насолоду від світла.

Стадії: хохма, біна, зеїр анпін і малхут називаються чотирма стадіями поширення світла з Творця, для створення бажання отримати, або справжнього творіння.

Окрім бажання Творця віддавати і бажання творіння отримувати, насолодитись – немає більше нічого. Все підпорядковане цьому. Все, що б ми не сказали про творіння, на всіх його різних стадіях розвитку: неживій, рослинній, тваринній і людській – прагне отримати якусь частинку світла, бажає насолоджуватись.

Творець створив творіння для того, щоб воно, отримавши світло, насолоджувалось не просто егоїстично, а в абсолютній досконалості: нескінченним і нічим не обмеженим задоволенням. Ми і не уявляємо собі, що це означає. Якщо світло входить у ємкість(клі) і наповнює її повністю, то ємкість (клі) вже більше нічого не хоче отримувати, світло знищує бажання, а із зникненням бажання зникає насолода.

Отримувати необмежено можна лише в тому випадку, коли приймаєш не заради себе, тобто насолоджуєшся заради того, хто насолоджує. Тоді світло, що входить у ємкість, не анулює бажання отримати насолоду. Ми всі знаємо із власного досвіду, що навіть дуже зголоднівши і почавши їсти, ми через деякий час втамовуємо голод і не бажаємо більше нічого, якою б смачною не була їжа.

Насолода практично відчувається тільки на межі між самою насолодою і бажанням насолодитись. Та як тільки насолода входить у бажання і починає наповнювати його, то поступово бажання насолоди зникає. А якщо насолода ще й більша за саме бажання, то вона викликає навіть відразу.

Як же зробити насолоду довершеною і необмеженою? Для цього Творцем задумана особлива модель. Зміст її в тому, що якщо відчуваєш насолоду не від отримання заради себе, а від того, що завдаєш насолоди іншому, то вона є необмеженою, бо залежить від того, скільки і кого я ще можу насолодити, і чим більшій кількості людей ти даєш насолоду, тим більше насолоджуєшся сам. Такий стан породжує вічне існування, досконалість і належить уже до властивостей Творця. Саме до цього стану Творець бажає привести всі творіння.

Якщо творіння бажає тільки отримувати, зрозуміло, воно перебуває у замкнутому стані і відчуває тільки те, що міститься всередині нього самого. А коли б воно відчувало ще й те, як насолоджується Творець насолодою творіння, то воно б насолоджувалося безмежно, подібно до насолоди матері, яка віддає своїй дитині.

Найоптимальніша модель – це досконалість. Світло несе в собі не просто насолоду. Це насолода необмеженим пізнанням, безкінечним існуванням, самопізнанням, самоаналізом. Це відчуття вічності, досконалості і насолоди у всіх координатах. Ідеальна модель полягає в тому, що Творець віддає творінню світло. Творіння ставить за умову, що згодне отримувати світло, але при цьому повертатиме насолоду Творцю. Така модель називається зворотнім відображеним світлом на відміну від прямого світла Творця.

Для втілення такої моделі перш за все має бути бажання, що притягує пряме світло до творіння. Потім на шляху цього світла творіння ставить екран, що перешкоджає проникненню насолоди заради самого творіння, і неначе говорить, що може прийняти в себе насолоду, але тільки еквівалентну віддачі, заради Творця. Тобто виходить такий обмін: Творець дає насолоду творінню, воно погоджується її прийняти, але тільки в тому випадку, якщо завдасть цим насолоди Творцю.

Бааль Сулам наводить простий і вічний приклад про те, як приходить гість до господаря. Господар ставить перед ним на стіл частування і запрошує до столу. Гість сідає за стіл, але соромиться їсти, по-перше, не бажаючи відчувати себе одержувачем, по-друге, не знаючи точно, наскільки щиро господар хоче пригостити його. У гостя виникає сором від того, що він одержує, а господар дає. Тому гість відмовляється від частування, аби  дізнатись про істинне бажання господаря.

Якщо господар починає наполягати, прохаючи гостя пригоститися, оскільки цим принесе йому задоволення, – чим проявляє щире бажання почастувати гостя, то після кількох відмовлянь гість, перебуваючи вже на сто відсотків впевнений, що пригостившись порадує хазяїна, починає їсти, відчуваючи себе вже не тим, хто одержує, а тим, хто дає – дає насолоду господарю.

Таким чином, вони міняються місцями. Незважаючи на те, що весь частунок приготував господар у своєму домі і розставив на своєму столі, він розуміє, що його бажання насолодити гостя залежить від самого гостя, котрий тримає в своїх руках успіх справи і тому може керувати становищем.

Творець зумисне створив творіння так, що воно під впливом світла починає відчувати сором від почуття прямого отримання і, користуючись правом вибору, свободою волі, приходить саме до того стану, коли хоче отримувати насолоду, але не заради себе, а тому що бажає завдати насолоди Творцю. У цьому випадку творіння стає на той самий рівень, що й Творець, малхут піднімається на рівень кетер і оволодіває властивостями Творця.

Ці властивості, якості, відчуття навіть неможливо описати, ми цього не можемо зрозуміти. Вихід у духовний світ лише на один ступінь схожості із Творцем уже рівний вічності, абсолютній насолоді і осягненню, а про останній ступінь у нашому світі і нашою мовою ми нічого сказати не можемо.

Наука Кабала й вивчає шлях розвитку творіння. Кабала говорить про те, який шлях має пройти наш світ, всі світи, вся світобудова, поступово виправляючись, щоб дійти до рівня Творця, до вічного і довершеного стану. І все це ми повинні здійснити, перебуваючи у нашому світі, у нашому тілі, у нашому сьогоднішньому мирському бутті.

До цього досконалого стану дійшли кабалісти, описавши його нам, і до нього повинні дійти абсолютно всі душі, кожна у свій час. І доки остання душа не пройде цей шлях, не припинить існувати кругообіг душ, спуск, сходження у наш світ, в котрому тільки й можливе виправлення, для подальшого виходу в духовний світ і досягнення в остаточному підсумку нульової стадії – кетер.

Було запитання, чи можливо досягнути всього цього протягом одного життя? Ні, неможливо. При народженні людини в неї вселяється душа, котра вже побувала у нашому світі, пройшла якісь свої певні стадії виправлення, у неї є вже певний досвід. Тому люди, які народжуються сьогодні, набагато розумніші, досвідченіші. Вони більш готові до сьогоднішніх умов технічного і культурного прогресу, всіляких перемін у суспільстві.

У нашому поколінні бажання вивчати Кабалу набуває все більш масового характеру. Душі вже набралися такого досвіду з попередніх життів, таких надбань, що вже в двадцять – двадцять п'ять років людина не може жити без осягнення духовного. У той же час, як і раніше, тільки одиниці з мільйонів відчували лише невиразну потребу прилучитися до духовного.

Мине ще небагато років, і вже протягом одного життя, і навіть не всього, можна буде досягнути духовного стану. Це є метою творіння і задано наперед. Всі ми частинки однієї тієї ж малхут безкінечності і маємо чітко визначену властивість і призначення в цьому світі. Змінюючи свою властивість під впливом різних факторів нашого світу і за певною системою вивчення Кабали, кожна така частинка досягає свого виправлення і таким чином приходить до найвищого стану.

Шлях будь-якої частинки заданий зверху з самого початку розвитку творіння та визначений наперед. Усі ми народжуємося з певною душею, з певними властивостями. Ніхто з нас заздалегідь не вибирав собі душу. Звісна річ, і шлях кожного спланований заздалегідь. Що ж залишається нам? У чому свобода вибору? У чому ми все ж є розумними істотами, а не просто механічними об'єктами, над котрими провадять якісь дії? У чому ж Творець стосовно нас трохи поступився і дав нам можливість виявити себе? Тільки в одному, але найголовнішому: щоб людина сама захотіла йти шляхом виправлення і піднесення, і змогла сама себе підштовхувати, з такою швидкістю, з якою вона сама в собі викликає цю силу бажання.

Кожний із нас зобов'язаний прийти від самої початкової точки, в котрій ми перебуваємо, і до самої кінцевої точки. На це у нас немає ніякої свободи волі. Немає свободи волі і на шлях, котрий кожний із нас зобов'язаний подолати в усіх його стадіях і відчуттях, включити всі їх поступово в себе, прожити і пережити пройдене.

Свобода полягає в тому, щоб погодитися з усім, що відбувається на шляху, виправдати кожний етап, кожний крок і вибрати максимальну швидкість проходження процесу виправлення і злиття з Творцем. Це і тільки це залежить від самої людини, і в цьому проявляється суть творіння, щоб самостійно побажати якнайшвидше позбутися стану, в якому воно перебувало в момент створення його Творцем, якісно виправитися і в кінцевій точці злитися з Творцем.

У міру вияву в людині цього бажання вона може називатися людиною, а інакше це безлика істота. Кабала –  єдина наука, що розвиває в людині самостійну, індивідуальну, вільну особистість.

Чотири стадії утворення клі відрізняються між собою бажанням насолодитися (його авіютом – товщиною, грубістю). У нульовій стадії і стадії алеф цього бажання взагалі немає. Чим більше творіння віддаляється від Творця, тим більше в ньому виникає бажання отримати насолоду, тим воно грубіше, егоїстичніше, тим більше воно бажає одержувати.

Четверта стадія, малхут, повністю егоїстична, і це бажання походить із її рішення. Кожна із чотирьох наступних стадій знаходиться одна в другій: кетер знаходиться у хохмі, обидві вони – в біні, усі троє – в зеїр анпіні, а в малхут включені всі чотири стадії. Кожна попередня підтримує наступну і забезпечує її існування.

Четверта стадія отримала все світло, котре повністю наповнило її. А ми знаємо, що коли світло наповнює ємкість (клі) насолодою (тим паче, що вона саме бажає цього і просто втягує світло), то поступово одержує від нього і його властивість віддачі. І тоді малхут починає відчувати, що її властивість повністю протилежна властивості світла. Вона відчуває свій егоїзм у порівнянні з тим, хто дає, і це розвиває в ній таке почуття сорому, що вона припиняє отримувати світло і залишається порожньою.

Вихід (витиснення) світла з малхут називається першим скороченням (цимцум алеф). залишившись спорожненою, малхут наче входить у стадію рівноваги з тим, хто дає: обоє вони нічого не отримують і нічого не віддають, не даючи один одному ніякого задоволення. Та як усе ж таки зробити малхут рівною Творцеві?

Точно так само, як це було у прикладі гостя з господарем. Малхут відштовхує все світло, що до неї приходить, оскільки не хоче відчувати себе отримуючою, а потім ставить умову, що прийме якусь частину світла всередину, та вже не заради своєї насолоди, а тому що хоче насолодити Творця, знаючи, що він бажає її насолоди. Тому таке одержання вже еквівалентне віддачі, і вона з тієї, що отримує, перетворюється на ту, що віддає.

Ми бачимо, що для прояву істинного бажання світло має пройти чотири стадії. Аналогічна дія відбувається з будь-яким нашим бажанням. До того, як воно проявляється в нас, воно проходить всі стадії розвитку світла, котре вийшло із Творця, доки, нарешті, ми його не відчуємо. Без світла не може виникнути бажання. Світло первинне, а бажання вторинне.

Розглянемо структуру творіння, котре виникло у четвертій стадії (мал. 1.) світло, котре виходить із Творця, називається прямим (ор яшар), світло, котре відштовхує малхут, називається відображеним (ор хозер), світло, котре частково входить у ємкість (клі), називається внутрішнім (ор пнімі).

(мал. 1)

Гість, сидячи за столом із частуванням та господарем, відмовившись від всього частування, вирішує потім з'їсти трохи, але вже заради господаря, хоча очима готовий проковтнути все. Тобто тут слід використовувати свої егоїстичні бажання, але з альтруїстичною метою. Коли гість починає все зважувати, то розуміє, що не може заради господаря прийняти весь цей обід, а тільки його маленьку частину.

Тому творіння після скорочення може альтруїстично прийняти тільки процент світла, припустимо, 20%, а решту 80% відштовхує. Та частина творіння, де вирішується, скільки світла ввійде всередину заради Творця, називається головою (рош). Частина творіння, котра одержує світло, називається внутрішньою частиною (гуф), а та частина творіння, котра залишається порожньою, називається кінцевою частиною (соф), там творіння робить обмеження на своє бажання, закінчує отримувати світло.

Як ми бачимо, найменування частинам творіння дається аналогічно нашому тілу. У духовному світі не існує ніяких назв, цифр, позначеннь. Користуватися словами простіше. Кабалісти вибрали для себе зовсім просту мову: оскільки все, що існує в нашому світі, виходить із духовного світу по прямих зв'язках зверху вниз від кожного духовного об'єкта до кожного об'єкта нашого світу, а все, що в нашому світі, має своє ім'я, то ми беремо ім'я об'єкта нашого світу і називаємо його іменем духовний об'єкт, котрий його породжує.

Припустімо, у нашому світі є камінь, отже, в духовному світі є сила, котра цей камінь породжує, і її ми також називаємо каменем. Різниця лише в тому, що духовний «камінь» – це духовний корінь із певними властивостями, котрому в нашому матеріальному світі відповідає гілка з назвою «камінь».

Таким чином утворилася духовна мова, за якою ми, називаючи імена, назви, дії нашого світу, маємо на увазі об'єкти і дії світу духовного. Цією мовою написані всі святі книги. Ні в Торі, ні в Талмуді, ні в інших подібних книгах жодного слова не мовиться про наш світ, хоча всі вони написані мовою нашого світу. Під кожним об'єктом нашого світу там передбачається відповідний об'єкт світу духовного.

Тому ту частину в духовному, котра відповідальна за аналіз, розрахунок, ми назвемо головою (рош), а та частина екрану, яка стоїть над малхут і пропускає світло всередину, називається рот (пе). Частина ж, в яку входить світло, носить назву внутрішньої (гуф). А лінія, що завершує одержання світла в гуф, іменується пуп (табур). Кінцева частина, залишається без світла і називається сіюм, закінченням. А весь цей об'єкт повністю – це творіння, душа, малхут (парцуф).

Отже, одержавши в тох 20% світла, парцуф почав відчувати тиск зовні від оточуючого світла, ор макіф, який нібито говорить, що так приємно прийняти частину світла, а скільки ще є зовні, спробуй, прийми ще. Ми всі знаємо, краще взагалі не отримувати насолоду, аніж отримати трохи. Вона починає тиснути зсередини і ззовні, і встояти від отримання стає набагато важче.

Поки парцуф нічого не приймав, у такому стані він міг перебувати довго, а тепер і внутрішня, і зовнішня насолода тиснуть на нього. Якщо він ще прийме всередину світло, то вже заради власного задоволення, оскільки сила протистояння егоїзму дорівнює лише 20%. На таке парцуф не згодний. Не для цього він робив перше скорочення. Так що подібний шлях він одразу відмітає. Залишається тільки один варіант: виштовхнути з себе світло і повернутися до початкового стану одержання світла. Що він і робить.

(мал. 2)

Одночасний тиск ор пнімі і ор макіф на табур називається "бітуш (удар) пнім у макіф". Як відбувається входження світла (в даному випадку 20%) в гуф? Це означає, що екран, котрий спочатку стояв у пе де рош (частка "де" означає належність, наприклад, пе де рош означає рот голови), спускається під натиском світла на 20% нижче пе в гуф до лінії табур.

Коли ж відбувається витиснення світла із гуф угору, то екран знизу поступово піднімається від табур знов у пе де рош, ніби виштовхуючи світло з гуф. Парцуф, до одержання світла в гуф, у рош (голові) мав інформацію, про це світло, і яка насолода є в ньому, яке бажання парцуфа, яка сила опору самонасолоді.

Відповідно до цієї інформації та тієї, котра залишилася від стану, коли він повністю був наповнений світлом до скорочення світла у світі Ейн Соф і від стану після скорочення (ЦА), в парцуфі накопичується певна пам'ять про минуле, своєрідний запис, що називається решимо.

Що взагалі існує в духовному? Нічого, окрім бажання насолодитись і насолода, котра може його наповнити. Бажання характеризується авіютом (інформація про це бажання в парцуфі), а насолода (ітлабшут) – це інформація про світло, яке наче б то одягається в клі. Або можна сказати, що існує лише Творець і творіння.

Від попереднього стану завжди залишається решимо від ітлабшут і решимо від авіют. Цілком достатньо цих двох параметрів для характеристики минулого стану парцуфа. Будь-який парцуф після витиснення світла впевнено знає, що з ним відбувалося під час перебування світла у його гуф, у нього вже є досвід, як діяти надалі, та який розрахунок робити.

Тепер парцуф (мал. 3) розуміє, що 20% світла він утримати неспроможний, і вирішує спробувати 15% – також заради Творця. Для цього він має спуститися нижче, тобто рівень його голови і його пе буде нижче рівня попереднього парцуфа. Світло, що вдаряє в екран, відштовхується, а всередину входить, наприклад, 15%.

Як ми позначаємо ітлабшут і авіют? Відлік йде від світу ейн соф, коли малхут (авіют далет) була повністю наповнена усіма видами відповідного їй світла (ітлабшут далет), тобто характеристика цієї наповненої світлом малхут була далет де-далет (малхут де малхут).

Наступний парцуф уже володіє інформацією про те, що може наповнити своїм світлом тільки бажання з авіютом гімел, і т. д. Кожний наступний парцуф все більше і більше знижує свої можливості наповнити світлом свій гуф заради Творця. Всього таких парцуфім зверху вниз – 25. І коли вийде останній із них, то його нижня частина перетне розділову лінію шлагбаум (махсом) між духовним світом і нашим, і світитиме в нашому світі. Наш світ є таким станом малхут, при якому у неї зовсім відсутній антиегоїстичний екран.

(мал. 3)