Люди створені зі свободою волі, з можливістю чинити всупереч природі, не керуючись тільки інстинктами, які природно виникають зсередини. Люди можуть самостійно вигадувати правила поведінки – це і є свобода, що  дана кожній людині.   І зазвичай вона призводить до результатів саморуйнування.

Людина не знає, чого вимагає від неї навколишня природа, тому вона завжди знаходиться в протидії, протиріччі з нею і тому весь час страждає. Люди вигадують, яким чином їм поступати, як будувати  взаємовідносини (суспільні, сімейні і т.п.), але не знають закону природи, який постійно впливає на людське суспільство. Тому завдання всього людства і кожної людини зокрема полягає в тому, щоб осягнути цей закон природи і досягти цілковитої відповідності йому.

Людина вивчає закони фізики, хімії, біології, прагнучи отримати від їх дотримання різноманітних вигод для себе. Так само і людське суспільство, якби воно знало, яким чином можна правильно організувати себе, відповідно до цього закону, прийшло б до комфортного, впевненого, щасливого існування. І до тих пір, поки воно цього не досягне, поки не навчиться відповідати закону природи, до тих пір буде страждати. Більш того, оскільки людина від покоління до покоління розвивається, на відміну від інших елементів природи, то з  її розвитком постійно зростає і  її протилежність закону природи, і в міру цієї протилежності людина зазнає  всіляких страждань і лих, які отримує через свій дисбаланс з природою.

Вивчити  закон природи необхідно. Вивчити – значить навчитись поводитись таким чином, щоб стати щасливими, відчуваючи вічність і досконалість, подібно самій природі.

Люди створені природою як єдиний організм. Це може сприйматись, як шаблонний образ, але це дійсно так. Якщо дослідити людське тіло – ми побачимо, що всі його органи, клітини, системи існують в дивовижній взаємодії між собою, в гармонії; кожна клітина відчуває весь організм, працює  заради нього, споживаючи для себе лише стільки, скільки потрібно для її існування і для забезпечення роботи всього організму. І саме ця система взаємодії між окремими елементами і дає їм можливість разом існувати і бути живою системою. Але тільки-но  окрема клітина починає поглинати в себе замість того, щоб віддавати – вона стає раковою.

Ми всі, всі люди, і взагалі, вся природа: нежива, рослинна, тваринна й людська („людська” – це наша свідомість, наше ставлення до світу, один до одного, до всієї природи), ми всі, на всіх рівнях, повинні бути інтегровані і взаємопов’язані, цілковито і повністю.

І ми знаходимось на таких рівнях, всі, окрім „людини”, що в нас.

Тому мета людини – досягти стану, в якому вона усвідомить, що зобов’язана стати інтегрованою частиною всієї природи, і тоді відчує гармонію, відчує себе вічною, досконалою, бо досягла злиття з цим величним, довершеним організмом.

На цей рівень людство має піднятися!